Читальня.

Привіт усім.

Минулого тижня співробітниця порекомендувала подивитись фільм "Століття Якова". Фільмотекою в нашій родині опікується чоловік. Пошукав в інтернеті, щось почитав. Сказав, що фільм український по книзі Володимира Лиса. Ця книга стала "Гранд Короноція Слова" в 2010 році. Це дуже престижно. Вступне слово написала Оксана Забужко. Мене це зацікавило. Знайшла книгу в електронному вигляді. Три дні читала. Ні, роман не грубезний, просто думала, аналізувала, порівнювала з тим, що було відомо зі шкільних уроків історії, що чула від рідних стапшого покоління, від просто знайомих. Читала і ридала.
Це не лише 100 років життя Якова Меха, а сто років Волиньських земель. Читала і весь час думала-"Як нащадки тих людей, наші сучасники залишились такими ж? Як не ску---лись? І зараз з відкритим серцем прийняли тих, кому було байдуже, що коїться у них поруч, а потім, коли земля загуділа, поїхали шукати притулку на західних землях?" Таке не виховаєш, це всотується з молоком матері. З покоління в покоління. Любов до своєї неньки - рідної землі. Нам чужого не треба. Просто не чіпайте нашого. Це ж так просто. Це ж біблейне-"Не вкради!".

Цитата з твору.
"Всередині Якова ворухнувся страх. Ощетинився. А потім десь у глибині його єства загарчав. Та враз зробився покірним і заскавулів, мов маленьке собача".

Така виразна мова, наче чуєш те скавучання.

А ось іще
"То не солодка воля, а воля з присмаком цукру."

Фільм ще не дивилась. Настроююсь.
Цікавих вам книжок і фільмів.
Ваша inno4ka